Плетіння з лози - одне з найдавніших ремесел. Воно виникло набагато раніше гончарної справи і займало значне місце в житті давньої людини. З гілок деревних рослин зводили оселі, господарські будівлі, робили огорожі, дитячі колиски, кузова саней і возів, меблі, дитячі іграшки і посуд. А найпоширенішими виробами з лози були кошики.

Заготівля комишу і ситника здійснюється в червні, липні або у вересні. Із-за ламкості стебел доцільно заготовляти їх невеликими пучками. Зріз стебел повинен бути рівним і чистим. Заготовлені стебла перед зберіганням потрібно просушити в природних умовах, розкидавши, наприклад, на горищі, або розвісивши пучками під навісом, щоб не піддавати їх дії сонячних променів: від сонця стебла тьмяніють, втрачають природний колір, стають дуже ламкими і непридатними для подальшої обробки. Не можна зберігати стебла в поліетиленових мішках, вони покриваються чорними плямами, втрачають свої виробничі властивості. Під час роботи стебла необхідно залишати загорнутими в мокру тканину не більш як на добу, інакше вони втратять гарний колір.
Перед початком роботи стебла слід розсортувати за розмірами. В сухому стані вони можуть легко ламатися, тому з ними слід поводитися особливо обережно.
Щоб підготувати стебла до роботи, їх витримують у воді протягом 50-60 хвилин. Потім зволожені стебла загортають у вологу тканину і витримають у такому стані близько 2...З годин.

Одним з найдавніших ремесел  слов’ян є плетіння з різноманітних рослинних матеріалів. Археологи переконливо доводять, що його витоки сягають епохи неоліту. Деякі літературні джерела повідомляють про зародження плетіння у країнах Сходу та широке розповсюдження цього ремесла у І тисячолітті до н.д. під назвою "Макраме”. Спочатку технології плетіння використовувалось лише при виготовленні речей суто утилітарного призначення, але з часом технікою плетіння почали створювати і різноманітні прикраси.

Практично неможливо визначити, коли з’явився перший плетений виріб. Але відомо, що в древньому Єгипті плетіння з соломки набуло значного поширення. Умільці використовували для своєї роботи солому пшениці, жита й інших зернових культур, що вирощувалися у їхній місцевості. Так наприклад, у Японії, В'єтнаму і Китаї майстри детально вивчили властивості рисової соломи і навчилися майстерно використовувати її для виготовлення усіляких виробів.
У Західній Європі, де в основному засівали пшеницю, для виробів використовували пшеничну солому. Золотавий колір, переливчастий блиск, легкість в обробці, пластичність і досить висока міцність пшеничної соломи сприяли виготовленню виробів саме з цього природного матеріалу, що найбільш повно розкривав красу витворів декоративно-прикладного мистецтва. При цьому в кожному виробі яскраво відбивалися особливості національної культури, а також властивості самого матеріалу, з якого він зроблений.